Ламання гілки

Ця лірична повість — про жінку, яка навідується до місць свого дитинства і юності, аби торкнутися того, що болить досі. Серед річкової води і вербового листя вона намагається пізнати себе. Її зустріч із першим коханим нагадує спробу відновити зв’язок, вербове листя, що вони тримають в руках, мимоволі проростає між ними. Та чи витримає крихка гілка там, де замість розмови — відстань, а замість слів — вода? Вона повертається до річки, де залишила себе юну. Де тіло вперше стало чужим, любов — болючою, а мовчання — тривожним. Але річка пам’ятає все. І що глибше героїня занурюється у спогади, то тоншими стають межі між минулим і теперішнім, між явним і ілюзорним, а слова втрачають чіткість — розчиняються на сни, ігри та напівдіалоги. (Не)забута історія про сіру пташку, самотню гілку в склянці, замулену воду, гостре річкове каміння, що спонукає згадувати болісне. А ще про вербове листя, яке проростає між мовчанням, не вимовленими словами і врешті терпкою дорослою любов’ю — насамперед до себе.