У книжці час – наче окремий персонаж, що живе поруч з нами, заповнює собою простір, і в цьому просторі зима може змолоти нас на білий попіл, а взаємини мають присмак солі на вустах. Тут в мерехтінні вікон тіні та спогади живуть власним життям, а дерева – наче люди, кожне зі своєю долею.